2011 року «Краєзнавець» уже розповідав про ці ґудзики. Тоді ж було зроблено спробу ідентифікувати герби, зображені на них. Щоправда, висновки так і не конкретизувалися, оскільки не спиралися на архівні папери та спеціалізовані джерела. Масштабне оцифрування історичних документів зробило це можливим.
Отже, перший ґудзик. Він мідний, має залишки посріблення. Герб, викарбуваний на ньому, відомий гощанським дослідникам завдяки документові «Родовід і докази дворянства роду Ленкевичів» 1802 року, що входить до VI частини Родовідної книги дворян Волинської губернії. Родовід підтверджує дворянське походження гощанського дідича Станіслава Ленкевича-Іпогорського, його дружини та синів. Тут же бачимо й герб, котрому присвоєно назву Іпогорський (історик Я. М. Гіжицький уточнює: Ленкевичі-Іпогорські власного герба). Його опис такий: «Є на голубому щиті золотий неповний місяць, кінцями донизу звернений, обидва кінці обперті на два радвани, або ж золоті костьольні хоругви, з бахромою знизу. Зверху місяця - золотий кавалерський хрест. У шоломі над короною - п'ять страусових пір'їн». Герб на ґудзику має таку саму центральну фігуру, а також два додаткові елементи - корону та хрест під щитом. Що саме символізує корона, не з'ясовано, позаяк у геральдиці не використовується корона з 11 зубцями. Кавалерський хрест, підвішений на стрічці до щита, свідчить про те, що власник герба отримав нагороду, є кавалером якогось ордена. Такі відзнаки були особистими й не успадковувалися, тому не могли бути внесеними до герба нащадків. Вищезгаданий Станіслав Ленкевич був кавалером ордена Святого Станіслава. Але, як стало відомо з указів сенату про затвердження в дворянстві мешканців Волинської губернії від 1849 року, найстарший син Станіслава, Граціан, як камергер імператорського двору, в 1835 році теж отримав орден Святого Станіслава 2-го ступеня. Зважаючи на те, що Граціан Ленкевич мав досить високий статус у середовищі шляхти Волинської губернії, успадкувавши від батька посаду маршалка дворянства Острозького повіту, а пізніше тричі обирався на посаду маршалка дворянського зібрання Волинської губернії, належність герба на посрібленому ґудзику саме йому здається мені найвірогіднішою.
Герб на другому, позолоченому, ґудзику, належить до категорії складних, а в нашому випадку це шлюбний герб. Його зображення я ніде не знайшов. Опис герба такий: італійський щит, розсічений навпіл; у правій частині на синьому полі - золотий неповний місяць, обернений кінцями донизу, обидва кінці спираються на два радвани, зверху на місяці - кавалерський хрест. У лівій частині на червоному полі - золота колона під короною. Щит оточує декоративний картуш та увінчує графська корона.
Герб у правій частині щита нам уже відомий. Це родова емблема гощанської лінії Ленкевичів-Іпогорських (представники роду, що мешкали в інших регіонах, мали інші герби). Герб у лівій частині щита - герб Рох ІІ, або ж Колюмна. Його мали кілька різних родів, зокрема тучинські Валевські.
Єдиний відомий союз шляхтичів цих двох гербів - шлюб Міхала Валевського з Тучина й гощанки Октавії Ленкевич, дочки Граціана, укладений 1830 року. Припустімо, що це їхній сімейний герб. Однак, згідно з правилами геральдики, у шлюбному гербі першим зображується герб чоловіка, а другим - герб дружини. Тут - навпаки. Отож маємо проблему № 1.
Далі вже постає проблема № 2. Ми знаємо, що через тиждень після одруження Октавія втекла з Тучина й більше ніколи не поверталася до Валевського, розірвавши шлюб офіційно 1835 року. То навіщо було створювати та, ймовірно, реєструвати чи затверджувати герб, замовляти й виготовляти ґудзики? І коли - перед одруженням, після?
А проблема № 3 - корона графів, яка увінчує шлюбний герб. Зрозуміло, Ленкевичі не мали такого титулу, тому подружжя не могло успадкувати його від батьків дружини. (За законами геральдики, титул міг переходити від чоловіка до дружини, а не навпаки.) Тучинські Валевські теж не були графами, хоча цар Олександр І і надав цей титул Юзефові Валевському, батькові Міхала. Але останній його не прийняв та ніде не вживав.
Свідченням відсутності графства в сина є записи в метричних книгах: а) 1830 року про одруження Міхала й Октавії (вони обоє названі ясновельможними); б) 1863 року про смерть Міхала (поміщик). Тобто і з боку чоловіка подружжя не могло здобути цей титул. Що ж стосується Октавії, то маємо випадки вживання графства щодо неї в метричних книгах римо-католицьких костелів 1869 й 1878 років та в польській пресі 1873, 1883 й 1888 років. Отже, відносно Октавії такий титул уживався як за життя, так і після смерті, хоча й нерегулярно. Проте юридичний механізм його набуття незрозумілий та недосліджений.
І все-таки, навіть не маючи в розпорядженні документа, котрим надавалося графство та затверджувався герб, незважаючи на вищезгадані проблемні питання, але виходячи з того, що герб на ґудзику містить знаки Ленкевичів і Валевських та вказує на графську гідність його власника, а словосполучення «графиня Валевська» вперше зустрічається аж через 30 із лишком років після розлучення і навіть за 6 літ після смерті Міхала, сьогодні можна впевнено сказати: герб, викарбуваний на позолоченому ґудзику, належить виключно Октавії Валевській.
Як незаперечний доказ представляю картину австрійського художника ХІХ століття Йозефа Фукса. Це портрет Октавії Валевської, дочки Граціана. Полотно написане 1873 року, що засвідчує підпис унизу праворуч: «Maja 1873 Wenecija». Найвірогідніше, що Фукс почав працювати над ним у Венеції, де тоді мешкала Октавія, а завершив у Відні. Про перебування Валевської у Венеції інформації не знайдено. Однак вона та гощанець Олександр Злотницький справді були у Відні, звідки в червні того року прибули до Кракова, а потім вирушили на Волинь. Це зафіксувала краківська газета «Час».
Під датою живописець поставив свій автограф. І, нарешті, у верхній лівій частині портрета бачимо герб, який повністю ідентичний гербові на позолоченому ґудзику.
Картина зберігається у відділі живопису XVI–XIX століть Вроцлавського національного музею (Польща) та, за його даними, створена близько 1870 року у Відні. Перше місце зберігання - «палац у Гощі (Україна)», друге - «Гоща, Україна». До 1945 року полотно перебувало в Київському музеї західного й східного мистецтва, що пізніше трансформувався в Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, де було приватною власністю (очевидно, Ханенків). З 1948 року - у фондах Вроцлавського національного музею.
Спираючись на результати дослідження духівниці Валевської та історію колекції музею Ханенків, можемо припустити таке. 1875 року поміщиця складає тестамент, у котрому майже все своє майно після смерті залишає другові Олександру Злотницькому. Відомо, що останній був знайомий із Богданом Ханенком і навіть подарував йому срібну чашу епохи Сасанідів, знайдену на Волині. Відомо також, що, перебуваючи в скрутному фінансовому становищі, гощанець продав усе майно покійної дідички, повністю порушивши вимоги заповіту щодо збереження дорогих їй речей. Можливо, і вищезгаданий портрет, який прикрашав гощанську садибу, він подарував чи продав Ханенкові. Картина зберігалася в музеї і під час Другої світової війни. Проте з Києва нацисти вивезли її не 1945 року, а в проміжку від осені 1941 до літа 1943 року. Частину награбованого вони відтранспортували до Німеччини, частину - до окупованої Польщі. Десь серед тисяч викрадених картин могла бути й ця.
Знайдений портрет - олійна робота на полотні. Заввишки він 139, завширшки - 84 сантиметри. Укладач каталогів Вроцлавського національного музею Пйотр Лукашевич описує картину так: «Октавія Валевська (1808–1882) - донька Граціана Ленкевича з прізвиськом Іпогорський, герба Котвич, та княгині Гонорати Четвертинської; остання з гілки цієї родини, що 1717 р. оселилася в Гощі на Волині; розлучена з Міхалом Валевським (помер бл. 1869 р.) герба Рох II (також відомого як Колюмна) з Тучина».
Це класичний приклад парадного живопису ХІХ століття. Перед нами літня жінка в розкішній чорній сукні із шовку чи атласу. Погляд чорних очей виразний, вдумливий. Темне волосся покрите сріблясто-сірою мереживною хусткою. На сукні під шиєю - кілька ниток перлів, що свідчить про неабияке багатство та консервативний смак. Лівою рукою жінка спирається на кут високого столу. У правиці вона тримає напіврозгорнуте віяло з витонченим розписом. Стіл покриває важка червона тканина із золотими торочками. Безіменні пальці обох рук прикрашені каблучками: на лівій - тонка золота із червоним самоцвітом, на правій - перстень зі щитком. З-під рукава лівиці видніється браслет із двох ниток перлів. Біля ніг портретованої лежить песик. Тло невизначеного інтер'єру темно-пурпурове. Угорі ліворуч зображено дворянський герб, що не є частиною інтер'єру, а нанесений на повністю завершений фон картини…
Андрій БОЙКО, краєзнавець, мешканець Чудниці.
Джерело: Краєзнавець, червень 2026 р., №259
Коментарі
Дописати коментар